ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ В АГРАРНІЙ СФЕРІ

Abstract

Досліджено формування системи державного регулювання сучасних економік ринкового типу, узагальнено теорії державної економічної політики, визначено сутність та місце регуляторної політики в системі державного регулювання економіки, систематизовано концепції регуляторної політики в аграрній сфері. Розкрито залежність стратегічної мети, завдань, функцій та зміну співпорядкованості конкретних цілей, методів економічної політики держави від зміни об’єктивних умов економічної діяльності та панівної парадигми державного регулювання економіки. Встановлено, що комплексний вплив на модифікацію ДРЕ в сучасних умовах мають глобалізація, децентралізація, формування інформаційно-мережевої економіки, утвердження цінностей сталого розвитку. Проаналізовано сутність та співпорядкованість категорій «держане регулювання економіки», «державне управління економікою» та встановлено, що доцільним є використання категорії «державне регулювання економіки», що обумовлено існуванням змішаної економіки ринкового типу, яка, з одного боку, включає множину елементів і наявність зв’язків та взаємовідношень між ними, а, з іншого, – відображає цілісність, що забезпечується упорядкованістю, яку створює регулювання, як ринкове так і державне. Уточнено зміст категорії «економічна політика держави» та доведено, що ядро сучасної наукової парадигми економічної політики формують положення, які обґрунтовують участь держави у ринкових процесах. Визначено інтегральну тенденцію розвитку сучасних досліджень економічної політики − формування теорії суспільної економіки. Запропоновано методологічний підхід до дослідження регуляторної політики, у якому визначено її економічне трактування у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні регуляторну політику обґрунтовано розглядати як сукупність напрямів, форм, принципів, методів, інструментів, які застосовує держава з метою досягнення цілей сталого розвитку. У вузькому розумінні регуляторна політика розглядається як сукупність відносин між державними органами та суб’єктами (стейкхолдерами) щодо формування і запровадження правил, що визначають порядок та умови реалізації економічної діяльності на конкретному етапі через застосування принципів, методів, інструментів, які формують інституційну матрицю державного регулювання економіки й узгоджують взаємодію його суб’єктів. Уточнено функції регуляторної політики у системі ДРЕ, проаналізовано принципи, методи, інструменти регуляторної політики в Україні. Обґрунтовано доцільність використання синтезу нормативного напряму економічної теорії, який об’єднує теорію суспільного інтересу, теорію захоплення, економічну теорію регулювання та позитивного напряму економічної теорії, який представлений теорією ігор, теорією стратегічних взаємодій, як методологічної основи для визначення заходів регуляторної політики в аграрній сфері. Узагальнення та систематизація теоретичних тлумачень категорій «механізм», «господарський механізм», «організаційно-економічний механізм» дозволили трактувати організаційно-економічний механізм регуляторної політики як сукупність принципів, методів, важелів, інструментів, що втілюються у формах проведення та реалізуються через систему зв’язків між суб’єктами регулювання, об’єктами регулювання із приводу вибору цілей регуляторної політики та засобів їх досягнення, що ґрунтуються на певній економічній концепції та забезпечують структурно визначену послідовність комплексу дій з досягнення стратегічних і тактичних цілей розвитку національної економіки, визначених у процесі узгодження інтересів суб’єктів регуляторної політики. З’ясування сутності організаційно-економічного механізму регуляторної політики з урахуванням положень теорії організації дало можливість здійснити теоретичне розмежування та розкрити змістовне наповнення функціональних, інституційних, процесних складників організаційно-економічного механізму формування та реалізації регуляторної політики. У складі організаційно-економічного механізму регуляторної політики виокремлено організаційно-економічний механізм формування регуляторної політики, функціонування якого забезпечує визначення проблеми, що підлягає врегулюванню, суб’єктів та об’єктів регулювання, вибір теоретичної концепції, обґрунтування мети, принципів, засобів узгодження інтересів окремих груп, у тому числі й на політичному ринку, розроблення та прийняття відповідних офіційних документів та організаційно-економічний механізм реалізації регуляторної політики. Організаційно-економічний механізм реалізації регуляторної політики містить інструменти, важелі державного регулювання аграрної сфери на основі положень офіційних документів, що впроваджують нові, модифікують або скасовують існуючі умови здійснення економічної діяльності суб’єктами економіки та проведення економічної політики органами державної влади, органами місцевого самоврядування (рис. 3). Запропоноване теоретичне розмежування заклало методологічні засади дослідження архітектоніки функціональних, інституційних, процесних складників організаційно-економічного механізму формування та реалізації регуляторної політики на різних рівнях державного регулювання. Архітектоніка організаційно-економічного механізму формування регуляторної політики виявляється у взаємозв’язку й ієрархічній узгодженості суб’єктів, їх повноважень, формах участі та впливу прийняття рішень, що визначають формальні правила взаємодії суб’єктів в аграрній сфері.

Обґрунтовано методологічні засади комплексної оцінки ефективності організаційно-економічного механізму регуляторної політики в аграрній сфері, що враховують, по-перше, цілі сталого розвитку, досягнення яких пов’язано з функціонуванням аграрної сфери; по-друге, цілі державних програм в аграрній сфері; по-третє, прогрес в інституційному забезпеченні регуляторної політики; по-четверте, заходи та витрати організаційно-економічного механізму регуляторної політики в аграрній сфері. Уточнення періодизації та аналіз основних етапів регуляторної політики в аграрній сфері України дали можливість виявити основні зміни в організаційно-економічному механізмі формування та реалізації регуляторної політики, виявити фактори, що знижують ефективність ОЕМ регуляторної політики. Визначені особливості сучасної регуляторної політики в аграрній сфері України, що знижують її ефективність: значний часовий лаг між правовим оформленням заходів регуляторної політики та потребами економічної практики; недотримання відповідності регуляторної діяльності наголошеним планам розвитку аграрної сфери; незавершеність реформ за окремими напрямами; перманентні зміни умов надання державної підтримки та слабка кореляція між обсягами фінансування аграрної сфери та результатами господарювання; неусталена система стимулів і санкцій за виконання/недотримання законодавчо визначених умов здійснення економічної діяльності для стейкхолдерів і реалізації регуляторної політики з боку органів державної влади. У структурі загальної ефективності соціально-економічної системи виокремлено інституційну складову та уточнено трактування категорії «інституційна ефективність». Проведений аналіз практичної реалізації регуляторної політики в країнах ОЕСР встановив, що країною-піонером у регуляторному реформуванні стала Канада, позитивний досвід якої був згодом використаний та доопрацьований з урахуванням власних особливостей економічного розвитку іншими країнами. Ідентифіковано сучасні тенденції розвитку регуляторної політики у країнах ОЕСР: поширення принципів політики «якісного регулювання», визначальними ознаками якого є: попередній та підсумковий аналіз регуляторного впливу, адміністративне спрощення та регуляторні альтернативи; перехід в окремих країнах до політики «розумного регулювання» як більш досконалої форми регуляторної політики, що характеризується визначенням результатів впливу регуляторних заходів, їх оцінкою, участю у розробленні заходів стейкхолдерів і чітким та обґрунтованим розподілом повноважень між державними органами. Визначено найбільш значущі складові досвіду США з формування та реалізації організаційно-економічного механізму регуляторної політики для удосконалення означеного механізму в аграрній сфері України: середньострокове планування і програмування, вертикальна та горизонтальна узгодженість інституцій, що регулюють аграрну сферу, усталеність інститутів аграрної сфери, чітка визначеність та узгодженість норм регуляторної політики, обов’язковість наукової експертизи та громадських обговорень для їх імплементації. Визначені першочергові кроки для адаптації регуляторної політики України до практики ЄС: утвердження перманентної практики прогнозування та планування на державному рівні, прийняття середньострокових програм сталого розвитку аграрної сфери, комплексність державної підтримки аграрної сфери, активізація процедур обговорення та наукової експертизи регуляторних актів, формування інформаційного банку обліку об’єктів державного регулювання. Ідентифіковано ознаки ОЕМ регуляторної політики в аграрній сфері України на сучасному етапі: узгодженість із зобов’язаннями, які взяла на себе Україна як член СОТ, відповідність практикам проведення САП ЄС у частині переважання прямої підтримки та значущості програмування як інструменту ДРЕ, вектору у напрямі спрощення (дерегулювання) та фактори, які знижують ефективність механізму у вітчизняній практиці ДРЕ в аграрній сфері. Розроблено концептуальні складові ефективного організаційно-економічного механізму регуляторної політики в аграрній сфері України, що передбачають його спрямованість на сталий розвиток, удосконалення згідно з принципами стабільності, відкритості, прозорості регуляторного впливу держави на умови господарювання на основі таких заходів, як середньострокове програмування, збільшення використання інструментів політики «якісного регулювання», запровадження та забезпечення дотримання вимог крос-відповідності, обов’язковість та доступність звітів щодо результатів реалізації державних програм, запровадження правового поля для державно-суспільно-приватного партнерства фінансового забезпечення розвитку сільських територій, проведення інформаційних заходів, спрямованих на відкритість реформування системи, посилення інститутів наукової