Розвиток національної економіки в індикаторах споживчого ринку: теорія, методологія, практика

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», Полтава, 2019. Обгрунтовано теоретико-методологічні підходи до визначення ефекту результативності споживчого ринку як індикатора розвитку національної економіки та розробки практичних рекомендацій щодо економічного та соціального розвитку України на основі гармонізації відносин між державою, виробником і споживачем. У результаті систематизації і узагальнення теоретичних аспектів розвитку національної економіки з урахуванням особливостей постіндустріальної трансформації ринкових відносин сформовано науковий підхід до структурування соціально-економічних систем, складниками яких є ключові внутрікраїнові підсистеми («економіка», «бізнес», «держава», «соціум»). Особливістю підходу є визначення ролі механізму функціонування національної економіки за сукупним ефектом взаємозалежності підсистем, що забезпечує певний якісний рівень життя суспільства, а також ролі ринку, який сприяє гармонізації всіх підсистем за умови, що економічний розвиток здійснюється в інтересах суспільства. Це дозволило аргументувати, що успіх країн-лідерів, незалежно від специфіки моделей соціально-економічного розвитку, першопричинно походить з одного джерела – розбудованих відповідно до специфіки певного історичного періоду ринкових відносин. Сформульовано теоретико-методологічні засади визначення паритету державного регулювання і ринкового саморегулювання економіки, які передбачають урахування особливих для кожної з країн інноваційного, соціально-економічного та природного потенціалів розвитку, а також сукупного (агрегованого) ефекту їх взаємодії, що набувають країни за певного співвідношення регуляторних функцій уряду та ринку. Це дозволило у формалізованому вигляді відобразити множинність індивідуалізованих станів поєднання державного регулювання і ринкового саморегулювання та аргументувати варіативність успішного розвитку макроекономічних систем за різних умов формування його потенціалу та різного інституційного впливу. Досліджено теоретичні засади визначення сутності сучасного споживчого ринку, особливість яких полягає у тому, що вони ґрунтуються на концепції цивілізаційного розвитку, розкривають роль ринку у забезпеченні прогресу людства, методологічно та логічно визначають залежність таких потенціалів: ринку, економічного розвитку, суспільного добробуту та національного багатства. Це дозволило обґрунтувати необхідність розширеного аналізу ринкових процесів періоду становлення та розвитку постіндустріальних відносин у рамках системи «людина – ринок – суспільство» на відміну від відокремленого розгляду ринку, звуженого до примітивізму сприйняття його економічного механізму. Аналіз функцій ринку запропоновано здійснювати з урахуванням як позитивного (функціонального) впливу ринку на соціально-економічний розвиток суспільства, так і негативного (дисфункціонального). З використанням принципу складних систем, розвиток яких зумовлює постійне виникнення та розв’язання суперечностей, визначено споживчий ринок як відкриту, динамічну, багатофункціональну систему, яка, перебуваючи у постійному русі, трансформується відповідно до історичних етапів еволюції суспільства. Виокремлено найбільш значущі для сучасного періоду розвитку національної економіки завдання споживчого ринку та виявлено його взаємозв`язок з іншими видами ринків. Удосконалено модель сучасних ринкових відносин, в якій людина представлена на споживчому ринку не як суто споживач благ, поведінку якого зумовлюють тільки економічні чинники, але також як індивід, мотивований соціальними, психологічними, морально-етичними, політичними, правовими, екологічними та іншими чинниками. Модель враховує детермінованість розвитку споживчого ринку неекономічними процесами відтворення людини та суспільства, що дозволило розширити існуючі теоретико-методологічні уявлення про функціонування споживчого ринку та економіки, а також аргументувати невідворотність якісних змін у розвитку національної економіки. Запропоновано методологічний підхід до визначення та аналізу споживчого ринку, особливістю якого є те, що він ґрунтується на принципах методологічного плюралізму та передбачає вибір і застосування визначальних для оцінки рівня функціональної досконалості соціально-економічних систем методів (історико-генетичного, статистичного, феноменологічного) і методологічних концептів (соціоекономічного, соціокультурного, мережевого й інституціонального). Це дозволило врахувати множинну специфіку сучасного періоду життя українського суспільства та визначити за показниками споживчого ринку рівень розвитку національної економіки. Здійснено об`єднаний аналіз розвитку національної економіки країни та розвитку споживчого ринку. Особливістю підходу до аналізу є визнання провідної ролі людини у забезпеченні зв’язку між виробництвом і споживанням. Використання цього вихідного положення дозволило описати зв’язок між кінцевим результатом виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального та нематеріального виробництва, що визначений у середньому на одну людину, та станом споживчого ринку, що визначений за низкою основних параметрів (рівень споживчих цін, обсяг роздрібного товарообороту, кількість об’єктів роздрібної торгівлі, обсяг продажу споживчих товарів, вироблених в Україні та представлених на внутрішньому ринку), кількісно оцінити дану залежність, яка ідентифікує стан національної економіки та її розвиток. Обгрунтовано науковий підхід до оцінки пріоритетів у промисловій політиці держави через відображення змін споживчого ринку. Особливість підходу зумовлена вибором і застосуванням показників значущості галузей на внутрішньому споживчому ринку та показників рівня задоволення попиту на внутрішньому ринку вітчизняними виробниками. Це дозволило зробити кластеризацію галузей, класифікувати їх за значенням часткових показників і виділити групи з метою з’ясування міри відповідності галузевої структури інтересами розвитку національної економіки, визначення доцільності / недоцільності змін промислової політики та застосування певних регуляторних інструментів. На основі виокремлення блоку факторного аналізу змін споживчого ринку під впливом фінансової політики держави зафіксовано визначально значущі умови успішного функціонування механізму ринку (формування попиту, пропозиції та опосередкування зав’язків між споживачем і виробником у стані рівноваги). Це дозволило кількісно оцінити зміни споживчого ринку з позиції розвитку національної економіки. Визначено збалансований вплив на розвиток національної економіки промислової та зовнішньоекономічної політики держави. Виявлено причини низької частки продукції вітчизняних виробників на національному споживчому ринку та здійснено оцінку наслідків цього за допомогою виокремлення внутрішніх чинників (пов’язаних із результативністю промислової політики держави) – тих, що походять від теперішніх можливостей національної системи виробництва з притаманним їй рівнем технічного оснащення і продуктивності праці, та зовнішніх (пов’язаних із результативністю зовнішньоекономічної політики держави) – тих, що походять від діяльності іноземних компаній на українському ринку споживчих товарів. Запропоновано методологічний підхід до дослідження обопільного зв’язку між рівнем розвитку соціальної сфери та споживчим ринком, що проявляється в умовах переходу світового суспільства до постіндустріальних відносин і що за умов індустріальних відносин вважалося неістотним. Аргументовано затвердження нової системи цінностей (усебічний розвиток індивіда на противагу максимізації ринкової вигоди), що з боку соціальної сфери проявляється як забезпечення соціальної відповідальності бізнесу, соціального партнерства, соціалізації економіки, а з боку ринку – як індивідуалізація товару та відносин між учасниками ринку, особливість механізму формування потреб представниками покоління Z, нові (відповідно до умов інтернет-економіки) принципи формування пропозиції, надзвичайна швидкість і масовість угод купівлі / продажу тощо. Це дозволило виявити причини дисбалансу, що проявляється як прерогатива розвитку в Україні економічної сфери порівняно з соціальною і визначити передумови його усунення в рамках соціальної політики держави. Обгрунтовано концепцію соціального гомеостазу, в якій соціальна відповідальність бізнесу виступає компенсаторним і одночасно коригуючим інструментом порушення динамічної рівноваги споживчого ринку, викликаної чинниками зовнішнього походження, що забезпечує умови сталого розвитку соціально-економічних систем. Концепція передбачає два блока положень: з обґрунтування можливості соціально-економічних систем зберігати динамічну сталість параметрів і функцій у разі відсутності загроз ринкового розбалансування (відцентрових ринкових коливань), за умови скоординованої дії громадянського суспільства, бізнесу й уряду; з обґрунтування практичної можливості застосування заходів соціальної відповідальності як умови розвитку національної економіки та засобу активізації споживчого ринку. Запропоновано науковий підхід до типології споживачів, що передбачає виокремлення профспоживачів, просьюмерів, глобальних споживачів і забезпечує їх ідентифікацію за принципами свідомої та самостійно організованої ринкової поведінки, а також за їх присутністю у сегменті інтернет-економіки. Це дозволило обґрунтувати положення про формування класу нових споживачів, їх зростаючий вплив на бізнес стосовно дотримання ним принципів соціальної відповідальності, ініціювання такими споживачами якісних змін споживчого ринку, що у кінцевому підсумку сприяє забезпеченню умов розвитку макоекономічних систем та соціально-економічного розвитку суспільства в цілому. Розроблено методологічні засади визначення результативності соціальної відповідальності бізнесу, що базується на комплексній оцінці стану соціальної, економічної та екологічної сфер з проєкцією можливостей забезпечення сталого розвитку на сферу споживання. Теоретичне обґрунтування та емпіричне застосування методологічних засад підтвердило доцільність їх використання під час здійснення одночасного аналізу розвитку національної економіки і споживчого ринку, а також довело обґрунтованість положення про те, що споживчий ринок є індикатором соціально-економічної політики, яка проводиться державою.