Суспільний запит на заборону колабораціонізму

Abstract

Досліджуючи матеріали та коментарі до них у соціальних мережах, можна в цілому сформувати ставлення громадянського суспільства до людей, які залишилися на окупованій території в силу різних соціально-побутових обставин, але почали брати активну участь у візуальному наповненні процесів так званого «державного будівництва» на окупованих територіях АР Крим, Донецької та Луганської областей. Це й так звані «медіаперсони» («експерти», «науковці», «громадські активісти» тощо), і «державні службовці» нижчих ланок (для «топів» є окрема стаття в Кримінальному кодексі України), «керівники» захоплених підприємств. Звісно, загальноприйняте світовою практикою (і міжнародним правом) поняття «колабораціонізму» надто широке, оскільки включає навіть тих, хто забезпечував спроби легітимізації створених окупаційною владою органів управління шляхом участі в так званих виборах, псевдореферендумах тощо. У цілому, законопроект відповідає соціальним запитам громадян України щодо покарання за колабораціонізм на окупованих територіях, хоча й потребує ґрунтовного доопрацювання, приведення до міжнародних зобов’язань (зокрема, до Мінських угод), однак він є потрібним запобіжником (превентивним заходом) щодо боротьби з таким явищем як колабораціонізм у майбутньому, приведення політичної системи країни до рівноваги, зняття соціальної напруги та попередження дестабілізації політичної системи територій у разі їх звільнення (деокупації). Слід зауважити, що в Україні занадто повільно розробляються та приймаються подібні проекти, незважаючи на їх актуальність та соціальний запит. Розробка, прийняття й реальне впровадження таких проектів має бути поштовхом для оновлення міжнародного права з питань попередження та засудження колабораціонізму на рівні, наприклад, ООН. Досвід України в цьому плані є унікальним і може слугувати моделлю для розробки відповідних міжнародно-правових документів. Однак цю роботу МЗС не ініціює навіть на рівні експертних консультацій, на жаль.

В целом, законопроект соответствует социальным запросам граждан Украины относительно наказания за коллаборационизм на оккупированных территориях, хотя и требует основательного доработки, приведения к международным обязательств (в частности, в Минских соглашений), однако он является необходимым предохранителем (превентивной мерой) по борьбе с таким явлением как коллаборационизм в будущем, приведения политической системы страны к равновесию, снятия социальной напряженности и предупреждения дестабилизации политической системы территорий в случае их увольнения (деоккупации). Следует заметить, что в Украине слишком медленно разрабатываются и принимаются подобные проекты, несмотря на их актуальность и социальный запрос. Разработка, принятие и реальное внедрение таких проектов должно быть толчком для обновления международного права по вопросам предупреждения и осуждения коллаборационизма на уровне, например, ООН. Опыт Украины в этом плане является уникальным и может служить моделью для разработки соответствующих международно-правовых документов. Однако эту работу МИД не инициирует даже на уровне экспертных консультаций, к сожалению.