Перестрахування ризиків виїзного туризму: математичне моделювання рівня власного утримання страховика

Abstract

Обґрунтовано необхідність застосування операцій перестрахування при страхуванні ризиків виїзного туризму. Метою статті є обґрунтування необхідності математичного моделювання рівня власного утримання страховика при здійсненні перестрахування ризиків виїзного туризму з метою підвищення його фінансової безпеки. У статті визначено, що розвиток туризму в сучасному світі характеризується негативним впливом природних катастроф, що призводять до великих матеріальних збитків. Одним з ефективних способів зменшення майнових збитків виїзного туризму внаслідок природних катастроф є страхування, необхідність якого зумовлена міжнародними нормами надання фінансових гарантій у сфері туризму. Проте, зважаючи на значні обсяги можливих збитків, процес страхування ризиків виїзного туризму потребує їх перестрахування з метою зміцнення фінансової безпеки страховиків. З огляду на це, виникає необхідність визначення оптимальних обсягів власного утримання страховика та капіталу, необхідного для проведення перестрахування ризиків виїзного туризму. Запропоновано математичну модель визначення рівня власного утримання страховика, необхідного для підвищення його фінансової безпеки при здійснення виїзного туристичного страхування. Для проведення розрахунків використано дані фінансової звітності ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», що є одним із лідерів туристичного страхування на страховому ринку України. Визначено, що протягом 2011-2013 рр. ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» крім передачі ризиків у перестрахування, сама виступала в ролі перестраховика, приймаючи ризики інших страхових компаній. Запропоновано зменшити рівень її власного утримання при здійсненні видів страхування ризиків виїзного туризму до рівня 70%, що сприятиме зміцненню її фінансової безпеки. Застосування математичної моделі, побудованої з урахуванням середнього значення коефіцієнта фінансової безпеки страховика, дозволяє визначити прогнозований обсяг капіталу, необхідного страховій компанії для здійснення страхування ризиків виїзного туризму в залежності від рівня її власного утримання.