|
|
Електронний архів Полтавського університету економіки і торгівлі >
Навчально-науковий інститут денної освіти >
Кафедра правознавства >
Статті (ННІДО П) >
Пожалуйста, используйте этот идентификатор, чтобы цитировать или ссылаться на этот ресурс:
http://dspace.puet.edu.ua/handle/123456789/9725
|
| Название: | ВСТАНОВЛЕННЯ ВИМОГИ ДОБРОЧЕСНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ЯК ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ПОШИРЕННЯ КОРУПЦІЙНОЇ ПРАКТИКИ В УКРАЇНІ |
| Авторы: | Лаврик, Галина Володимирівна |
| Дата публикации: | 13-Ноя-2020 |
| Описание: | Корупція має місце, починаючи з ранніх організацій суспільства
та стародавніх держав. У новітню історію людства, коли демократичні процеси стають невідворотними, перед корупційними викликами
і загрозами встановлюються якомога надійніші перешкоди у вигляді
вкотре відновлених та відроджених найбільших суспільних цінностей, здорової та стійкої національної системи доброчесності.
Суспільно-наукові дослідження корупції як негативного явища у сфері політики, публічного управління та адміністрування [1;
2], як деструктивного чинника соціально-економічного зростання,
який багато в чому визначає стан національної безпеки будь-якої
держави [3] тощо дають змогу звернутися до характеристики адміністративно-правових заходів запобігання корупції в цілому [4] з
тим, щоб максимально наблизитися до наукової розробки обмежень
і заборон як засобів запобігання адміністративним правопорушенням, пов’язаним із корупцією [5], і зрештою сприяють виокремленню обмежень і заборон у діяльності публічних службовців як засобівзапобігання проявам корупції, елементу їхнього правового статусу.
Водночас всебічне розуміння поняття обмежень і заборон як засобів запобігання корупції виявляється неможливим без науково-теоретичних напрацювань, що стосуються розуміння доброчесності
публічної служби як своєрідного бар’єру (перешкоди) на шляху поширення корупційної практики в суспільстві.
Перешкоджання (переборення) корупції та її проявів на засадах
апробованих часом суспільних норм і цінностей тривають за наявності чітких вимог, які зобов’язують кожну державу-учасницю Конвенції
ООН проти корупції, згідно з основоположними принципами своєї
правової системи, створювати орган або, у певних випадках, органи,
які здійснюють функції запобігання корупції за допомогою правоохоронних засобів, та забезпечення йому (їм) необхідної незалежності,
матеріальних ресурсів та спеціалізованого персоналу [6; 7, с. 13–72].
В системі державних органів України роль запобіжного антикорупційного органу [8, с. 149], превентивної антикорупційної інституції, відповідальної за формування та моніторинг реалізації
антикорупційної політики в державі, запобігання та врегулювання
конфлікту інтересів, здійснення фінансового контролю за майновим станом публічних службовців та моніторингу їхнього способу
життя, державне фінансування політичних партій та реалізацію інших, визначених Законом України “Про запобігання корупції” від
14.10.2014 р. та міжнародними зобов’язаннями України, превентивних антикорупційних механізмів, у тому числі забезпечення ведення
Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з
корупцією правопорушення [9].
З огляду на природу, формування в умовах величезного запиту суспільства на докорінні перетворення (за іншими уявленнями
послідовну природну (органічну) трансформацію) чимало сподівань
висловлюється на користь дещо іншого, а саме внутрішніх детермінантів підвищення результативності та ефективності його діяльності. Останні вимагають, передусім, перетворення чинних норм
законодавства (правил) на добре зрозумілі й практично корисні
інструменти забезпечення доброчесної поведінки державних чиновників [10, с. 90], політиків, як найважливішого чинника, який
обумовлює наближення до відповідних стандартів держав-членів
Європейського Союзу. Слід зауважити, що в результаті опитування експертів 25 навчальних та науково-дослідних закладів держав-членів та кандидатів на вступ до Європейського Союзу, проведеного
Голландським інститутом державного управління (ROI), з метою
визначення “рамок спільних компетенцій для об’єднаної Європи”,
що описують знання, вміння та навички, необхідні для ефективного
управління, а також ставлення державних службовців до виконання своїх службових обов’язків, вдалось виробити і запропонувати
рамки спільних лідерських компетенцій для Європи, які містять сім
ключових компетенцій. Серед них доброчесність – чесність, прозорість, підзвітність, відданість справі [11, с. 35–38].
На сьогодні пропонується забезпечити високий рівень доброчесності в роботі апарату Президента України, власне його діяльності
як глави держави, у функціонуванні парламенту, системі органів
виконавчої влади, судах [4, с. 1, 9–15], прокуратурі, податкових
та інших державних органах, зокрема шляхом піднесення вимоги доброчесності державної влади до рівня принципу її організації та здійснення [12, с. 35–38]. Реформування державної служби
цілком об’єктивно ставить на порядок денний питання щодо принципів державної служби, одним із яких є принцип доброчесності,
сутність якого полягає у спрямованості дій державного службовця
на захист публічних інтересів та відмові державного службовця
від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих
йому повноважень [13]. До основних ознак доброчесності відповідно до правил етичної поведінки державних службовців відносяться:
1) спрямованість дій на захист публічних інтересів, забезпечення
пріоритету загального блага громадян над особистими, приватними
або корпоративними інтересами; 2) неприпустимість використання
державного майна в особистих цілях; 3) недопущення наявності
конфлікту між публічними й особистими інтересами; 4) нерозголошення та невикористання інформації, що стала відома у зв’язку з
виконанням державним службовцем своїх обов’язків, у тому числі
після припинення державної служби, крім випадків, установлених
законом; 5) недопущення надання будь-яких переваг і виявлення
прихильності до окремих фізичних та юридичних осіб, політичних
партій, громадських і релігійних організацій [14]. При цьому в наукових дослідженнях доброчесність справедливо розглядається як
базовий принцип здійснення державної служби та основа етичної
поведінки державних службовців з метою забезпечення публічної,
професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на
громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і
суспільства [15, с. 67].
180 Публічне управління ХХІ століття: портал можливостей
Інституціональні засади соціогуманітарного розвитку держави
Отже, прагнення до найбільших ціннісних орієнтирів, збагачення досвідом держав-учасниць Конвенції ООН проти корупції,
які пропонують стандарти доброчесності у сфері її запобігання,
зміцнення інституційної спроможності щодо попередження корупційних проявів слугують непереборними перешкодами на шляху
поширення корупційної практики, встановлення яких сприяє виробленню кожним трансформаційним суспільством власного бачення
обмежень, заборон та інших інструментів, покликаних так чи інакше мінімізувати вплив такої практики. Насамперед воно полягає у
здатності й бажанні суспільних інституцій та окремих відповідальних осіб втілювати в життя організаційно-інституціональні заходи,
що мають стати органічною складовою цілеспрямованих, послідовних кроків, зорієнтованих на стимулювання ціннісних демократичних надбань кожного окремого громадянина, зміну суспільних
умов, за яких виникає або продовжує існувати відповідне негативне
явище. |
| URI: | http://dspace.puet.edu.ua/handle/123456789/9725 |
| Располагается в коллекциях: | Статті (ННІДО П)
|
Все ресурсы в архиве электронных ресурсов защищены авторским правом, все права сохранены.
|
